Хто справді знає Бога і вірує в Нього

     Раніше цієї втіхи  не чути було в проповідуванні, а бідні сумління приводилися до того, аби покладати свою надію на особисті зусилля і зобов'язувалися вони до різних діл.  Декого сумління відводили в монастирі у надії, що там вони зможуть заслужити благодать через чернече життя. Інші, з метою заробити благодать і досягнути відпущення гріхів, винаходили діла. Багато-хто з них виявив, що такими засобами миру не здобути.  Отже слід було проповідувати це вчення про віру в Христа і дбайливо використовувати його для того, аби люди могли пізнати, що благодать Божа надається без заслуг, лише через віру.
    Також ми навчаємо, що мова ведеться не про ту віру, що її мають навіть диявол і безбожні, що також вірять в історію Христових страждань і Його воскресіння з мертвих, але ми маємо на увазі таку віру, що уповає на те, що ми одержуємо благодать і прощення через Христа.  Кожен, хто знає, що в Христі він має благодатного Бога, справді знає Бога, до Нього звертається і Він не без Бога, як язичник.
   Бо диявол і безбожники не вірять у цю статтю про прощення гріхів. Тому вони й перебувають у ворожнечі проти Бога, не можуть до Нього звертатися і не мають надії на одержання від Нього добра. Отже, як щойно було зазначено, Святе Письмо говорить про віру, проте під нею не мається на увазі такого особливого знання, що його мають диявол і безбожники.  Послання до євреїв 11:1 навчає нас про віру таким чином, щоб пояснити, що віра не є просто знанням про історичні події, але впевненістю у Богові та у сповненні Його обітниць.
    Августин також нагадує нам, що слово "віра" в Святому Письмі слід розуміти як таке, що означає впевненість у Богові, гарантію того, що Бог до нас є милосердним, а не просто як знання про історичні події, котрим також володіє диявол.

З Ауґсбурзького віросповідання, Стаття ХХ "Про віру та добрі діла"