Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 14 липня 2013 р.

Проповідь на 3-ю неділю П'ятидесятниці


      НЕНАВИСТЬ І ЛЮБОВ
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті.  Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жаден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б. Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас. І ми мусимо класти душі за братів! А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?  Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!  (1 Івана 3:13-18).

     Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, на початках історії людства Каїн убив свого брата Авеля. Він не звертав уваги на застереження Боже: «Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Буття 4:6, 7). Послання до євреїв (11:4) розповідає про причину убивства брата братом: «Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн». Каїн віри не мав, натомість він мав ненависть до свого брата.

Духовні нащадки Каїна, людиноненависника і вбивці зажди коїли своїх страхітливі речі. Варто лише згадати лише історію ХХ століття, аби  здригнутися від нечуваної жорстокості, яку нащадки Каїна – невіруючі виявляли до віруючих.  Жертвами цієї жорсткості ставали пастирі, диякони і миряни нашої Церкви.  Їх заарештовували, убивали, кидали в радянські тюрми та концтабори.

Вже в ХХІ столітті ми наштовхуємося на переслідування нашої Церкви, хай вони епізодичні, хай вони носять інший характер, хай вони проявляються лишень в одному-двох місцях, але вони – реальність, якої не приховати.   Що означають усі ці напади на Християнську Церкву і на окремих її членів – вірних Богові християн, Божих людей?

Відповідь на це нам дає сьогодні улюблений учень Господа, Апостол Іван. Він каже: «Не дивуйтеся, браття мої, коли світ вас ненавидить! Ми знаємо, що ми перейшли від смерти в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті». Радше слід дивуватися, коли світ нас любить. Якщо світ буде нас вшановувати, лестити, бігти до нас, аби якось засвідчити нам повагу та виконувати всі наші забаганки – тоді треба дивуватися. І може тоді треба не лише дивуватися, але й питатися в самих себе: «Що не так почали ми робити, що світ нас так любить?  Чи не стала бува Церква сама частиною світу, який відступився від Бога?»

Але коли світ нас ненавидить, коли світ ставить різноманітні перепони на шляху нашої Церкви, коли в нас то відбирають землю, то проганяють із орендованих приміщень, то залякують, то не дають будуватися, то створюють якісь нові перепони для діяльності Церкви Христової – то цьому дивуватися не слід.  Тоді, насправді, все – в порядку.  Бо світ Божих людей ненавидить. І саме це каже нам сьогодні Господь Святий Дух через Апостола Івана. Коли вас ненавидить світ, то не дивуйтеся.  Так має бути. Хай ненависть світу до вас, діти Божі, не лякає вас і не знеохочує вас, бо така ненависть має духовну природу, духовне походження і духовний характер.

Апостол каже, що ми перейшли від смерті до життя. Ми колись були під владою гріха, диявола. Колись вони мали на нас необмежений вплив.  Через це ми перебували у владі смерті,  тимчасової і вічної.  Якби ми далі там залишалися, то для диявола ми би не представляли великого інтересу, бо робили би те, що хоче він і через були би приреченими до вічних мук разом із ним у аду.  Але тепер – благодаттю Божою – ми – не дияволові.  Ми йому не належимо. Тож він на нас дивиться, як лютий рабовласник на своїх колишніх рабів, які втекли від нього і тепер перебувають на свободі.

Через це він так лютує і підбурює світ до ненависті християн. А оскільки сатана – невидимий і люди в світі його не бачать, але перебувають під його впливом і владою, то стараються виконувати його вказівки та підбурювання. Бо всі, хто перебуває під владою диявола – його учні і роблять те, чому він їх навчає – ненависті і убивствам.  А тих, робить по-іншому, тих світ, учень диявола, ненавидить.  Світ ненавидить Господа, світ ненавидить Христових учнів і любить темряву гріха.  Як каже Син Божий: «Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки!» (Ів. 3:19).

Ви ж, Христові брати – зовсім інші. Ви любите людей і насамперед ви любите братів і сестер з вашої церкви, з вашої громади. Власне кажучи, така любов є ознакою того, що ви перейшли зі смерті до життя. Бо той, хто сповнений ненависті – той перебуває у смерті і поза зібранням святим, поза Церквою Христовою і поза Царством Небесним. Бо кожен, хто ненавидить свого брата або свою сестру є душогубом.  Навіть якщо хтось не зачіпає свого брата або сестру пальцем, а лише ненавидить його – той душогуб, бо убивство починається із серця.

А віруючі люблять людей і, насамперед, ви любите своїх братів і сестер.  У світу є джерело ненависті у диявола. А про вас, любі брати і сестри, Апостол Христів каже: «Ми з того пізнали любов, що душу Свою Він поклав був за нас».  Джерело нашої любов – у Богові, у Христі Ісусі. Ми би ніколи не знали правдивої любові без Христа. І знати правдиву любов поза Христом неможливо.

Звісно, ми чуємо, як гинуть люди за своїх рідних. Воїни гинуть на війні за свою батьківщину. Але знову, вони кладуть своє життя за свій народ. А народ, звісно, вшановує своїх героїв.  Це любов, але це – інша любов, аніж та, про яку говорить сьогодні нам Господь Святий Дух.

Господь полюбив світ. Господь полюбив кожного з вас, коли ви ще не належали Йому.  Господь полюбив нас, коли ми ще ненавиділи Його і коли ми ще ненавиділи своїх ближніх.  Саме так – Господь полюбив нас ще тоді, коли у серці ми були людиноненависниками і душогубами. Дещо пізніше в цьому ж Посланні, яке ми маємо на цю неділю, Апостол пише: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (Ів. 4:10).

Господь полюбив вас і любить вас до такої міри, що пішов заради вас на Голгофу. На Голгофі стояли три хрести. З обох боків від нашого Господа висіли два злочинці, які мали справедливе покарання за свої злочини проти людей. Добрим виявом людської справедливості було би, якби на середньому хресті висів Варрава, бунтівник і душогуб, убивця. Проте світ, як ми чули ненавидить Бога і Божих людей. Через це світ обирає собі Варраву, а про Христа кричить до влади: «Розіпни!»

Господь мав всю повноту влади, аби спопелити і душогубів-юдеїв, які відступилися від Нього, і весь світ, який ненавидить Бога.  Але Господь – любов. І Господь любить людей. І через це місце Варрави займає Христос.  Через це місце наше займає Христос.  Бо ми за природою своєю, і за нашою колишньою ненавистю і душогубством, нічим ліпшим від Варрави не були.  Варрава реалізував свої плани, а нам, можливо бракувало нахабності, сміливості, або просто Божі ангели стояли на заваді не пролити чиєї крові. Тому Христос помирає там де мав би помирати душогуб Варрава і помирає Він на нашому місці і замість нас кладе Він душу Свою святу, бо любить нас безмежно і безумовно.

Своєю святою кров’ю обмиває Він на хресті всі наші гріхи і провини. Він помирає за всі наші гріхи ненависті і душогубства. Своїм воскресінням Він проголошує нас виправданими і переставляє усіх, хто надіється на Нього, хто вірує в Нього зі смерті у життя вічне і Євангелієм Своїм Він вкладає вам у серця Свою жертовну, безкорисливу любов і виявляє її, годуючи нас Своїми правдивими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері через яку і наша любов зростає.

Через це віруючих так легко пізнати – вони люблять Христа, вони люблять свою церкву, вони люблять своїх братів і сестер, з якими вони покликані іти дорогою життя – до воскресіння і вічних радощів у Царстві Небесному. Через це віруючі навіть готові віддати за своїх братів і сестер життя.  Зауважте, любі брати і сестри, що сьогодні Апостол звертає наш погляд не на світ, а саме на наших братів і сестер – на те, як нам слід жити і поводитися в церкві. Він навчає нас практиці християнської віри і любові. 

Апостол навчає нас, бо в церквах бувають лицеміри і саме про них дальші слова з Послання: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?»  Багатий лицемір має достаток на світі, як і мають його багаті віруючі.  Заможний лицемір має такі самі очі, як і заможний віруючий – обоє вони бачить бідного брата – бідного віруючого. Але якщо заможний віруючий розриває своє серце до бідного і надає йому допомогу, то заможний лицемір діє навпаки – своє серце він зачиняє від брата в недостачі.

Чому заможний віруючий допомагає віруючому у нестачі? Бо в ньому живе Божа любов.  Любов не може дивитися мовчки на бідність брата, на його поневіряння. Бо любов «довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» (1 Кор. 13:4-8).

  А про лицеміра Апостол ставить риторичне запитання: «Як Божа любов пробуває в такому?» Звісно ж, ніяк. Які б солодкі слова не промовляв лицемір, якби він не виспівував би про любов, але якщо він, маючи повні хлібні засіки, не подасть хліба тим, хто перебуває у нестачі, то він обманює самого себе, своїх ближніх, які його ще добре не знають і намагається обманути Бога. Це – марна справа. «Бо Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце» (1 Сам. 16:7).

До вас, любі віруючі, Господь Святий Дух через Апостола Івана звертається сьогодні: «Діточки, любімо не словом, ані язиком, але ділом та правдою!» Тож, як навчав доктор Лютер виявляймо свою любові тим, що ворогів не ображаймо – братам і сестрам з церкви допомагаймо, а про домашніх піклуймося і підтримуймо їх, як можемо. І це буде любов не на словах, а на ділі і в правді. Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: