Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 21 липня 2013 р.

Проповідь на 4-у неділю П'ятидесятниці

                                          ЗАГУБЛЕНА ВІВЦЯ І МОНЕТА
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: «Приймає Він грішників та з ними їсть». А Він їм розповів оцю притчу, говорячи: «Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її? А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: «Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену». Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!... Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде? А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: «Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!» Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається (Євангеліє від Св. Луки 15:1-10).

Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!  (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, свого часу один мудрий чоловік зауважив, що себелюбна, егоїстична людина має серце, подібне до труни, яка відповідає розміру саме тієї людини – достатньо довге і достатньо широке для неї, але там немає місця ні для кого іншого.  Які серця маємо ми, любі брати і сестри? Початок нашого сьогоднішнього євангельського тексту показує нам, які серця мають фарисеї, люди які, відступаються від Бога, уповають на власні діла і вважають себе святішими за інших віруючих.

Сьогодні ми бачимо Господа Ісуса Христа, до якого підходять чимало людей, яких євангеліст називає митниками і грішниками. Саме так на них дивилося тогочасне єврейське суспільство. Одні служили римській окупаційній владі, а інші не дотримувалися так буквально Закону, як це робили фарисеї. Якщо ж перекласти це на наші реалії, то фарисеї були людьми надзвичайно воцерковленими, всі ж інші такими в очах юдейського суспільства не були. 

Саме належність до своєрідної староцерковної традиції спонукала фарисеїв зверхньо дивитися на всіх інших людей, а тих самих людей фарисейська ретельність у дотриманні традицій спонукала виявляти до них повагу, яку фарисеї дуже любили, якою вони тішилися і якої вони з усіх сил прагнули, гордо демонструючи свій рівень вищий рівень святості євреям і не тільки.

За цю позірну, показну святість і за відсутність справжньої святості засуджує їх Господь. Раніше в Євангелії від Луки (11:42-44) лунає Його святий суд на цю велику і самозакохану секту тих, що виправдовуються власними ділами і заслугами: «Горе вам, фарисеям, бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати! Горе вам, фарисеям, що любите перші лавки в синагогах та привіти на ринках! Горе вам, бо ви як гроби непомітні, люди ж ходять по них і не знають того...» 

Всі ті, що вдають із себе святих і надіються на власні діла – не мають за що каятися, адже вони все роблять самі. Всі ті, що вважають, що це вони  якимось чином заслужили на спасіння і вважають, що не потребують каяття – насправді гроби непомітні. Якщо хтось з юдеїв торкався гробу, той ставав нечистим. Так і тут – люди думають, що мають справу зі святими, а насправді – з нечистим і самі через таких само-праведних святенників не стають святішими, а занечищуються, самі того не помічаючи.

Фарисеї і лицеміри – гроби, в яких (слава Богові!) немає місця для інших людей. Думаючи, що вони – з Богом, вони не хочуть, аби ще хтось був спасенний.  Через це і намагаються прогнати з церкви митників і грішників, усіх, хто не вписується в їхню, ними самими вигаданими святість, думаючи, що того самого хоче й Бог.

Власне кажучи, вони нападають навіть на Бога Сина, нарікаючи: «Приймає Він грішників та з ними їсть».  Як Месія може не лише приймати грішників, але й їсти разом із ними?  Ну, прийняв би. Ну, поговорив би.  Але ж їсти – це вже взагалі.  Виявляти дружбу з грішниками аж настільки, що сідати з ними за один стіл і споживати з ними одну страву, слухати їхні тости  – це виходить за всякі рамки побожності і святості!  Було би непогано заборонити всі банкети митників і грішників, а з ними разом ще й вино,  і тоді Царство Боже стане на один крок ближче!

Ні фарисеї, ні інші святенники, ані всі інші хто думає так або подібним чином, насправді не розуміють ані Бога, ані що таке Царство Боже. І для них і для нас сьогодні Господь розповідає дві притчі. Перша притча – про загублену вівцю. Деякі дослідники заявляють, що в середньому пастух опікувався отарою приблизно з тридцяти-сорока овечок.  А в притчі чоловік – заможний, в нього сотня овечок.

Чимало приказок в різних народів, різними мовами світу навчають про те, що заможним може стати той, хто цінує навіть невелике – чи то копійку, чи то цент, чи то будь-яку іншу невеличку складову чогось більшого.  Для розумного чоловіка невелике становить цінність, бо він розуміє, що без маленького справді великого не буде. Подібним чином діє і наш чоловік із притчі. Він має отару зі ста овечок – кругле число. Але коли пропадає бодай одна овечка, то число вже не кругле і отара видається набагато меншою. Коли студенти вивчають маркетинг, то їм кажуть, що варто пропонувати суму, яка завершується на 99, аби збити, до певної міри, покупця з пантелику тим, що сума не кругла, а отже набагато менша і дає йому можливість заощадити гроші.

Проте для чоловіка з нашої притчі дорога кожна вівця, бо вона – його, хоча й загубилася.  Тож він робить усе, аби цю овечку знайти і знаходить.   Він настільки радий знайти цю овечку, загублену, знесилену, що кладе її на плечі і несе додому та ще й влаштовує банкет для своїх друзів, аби й вони раділи разом із ним.

Ця загублена овечка у притчі Господа –  і є ті грішники та митники, яких приймає Господь і з якими Він їсть. Ця загублена овечка і ми, любі брати і сестри, кожен з нас поодинці. Ми були загубленими від самого нашого народження. І ми, в гріхах наших, були такими ж безпорадними, як і загублена овечка. Самі до Господа прийти ми не могли.  Ми не могли прийняти рішення повірити в Нього. Ми не могли докласти зусиль нашої волі, аби покласти на Нього нашу надію.

Але Він вирушив на наші пошуки. Він вирушив на наші пошуки з великої, невимовної любові до нас. Бог любить нас і хоче, аби ми не страждали вічно в аду, а жили вічно в Його Царстві і раділи цим життям повіки віків. Через це Він вирушає в дорогу і через це Він нас знаходить загубленими.  Але як Він нас знаходить?  Петра та Андрія, Якова та Івана Господь Ісус Христос знайшов особисто, проходячи повз Йордан і море Галілейське. А як щодо нас?

Так само особисто знайшов Він і нас – через Своє святе Слово. Це Слово, звісно хтось промовляв: це міг бути проповідник, а міг бути й ваш приятель, ваша подруга, ваш колега або колежанка, сусід або сусідка.  Але через них діяв Господь. Так само, як Він діє через вас, коли ви з любові до ближнього, докоряєте тому, хто чинить зло, за гріх. Господь діє через вас, коли ви проголошуєте прощення гріхів, яке Господь здобув для кожного розкаяного грішника на Голгофському хресті, померши за наші гріхи і воскреснувши для нашого виправдання.

Господь знаходить вас, що каєтеся і покладаєте надію на Христа, розпятого і воскреслого.  Він лагідно бере вас Своїми руками зі знаками від римських цвяхів і кладе на плечі і несе додому, до Царства Небесного. І до вашої радості, радості знайденої і прощеної дитини Божої, долучаються цілі небеса. Так само цілі небеса радіють щоразу, коли ви каєтеся і у вірі пригортаєтеся знову до Христа, люблячого Господа і Спасителя.

Небесам нема чого радіти за фарисеїв і всіх інших лицемірів.  У них є шоу, є театр, але немає ні каяття, ні віри.  Отже немає радості ані тут, ані на землі, є лише нарікання гробів на Бога і бажання всіх від Христа відігнати. Ігноруйте таких!  Радійте натомість, любі брати і сестри, бо Господь знайшов вас і спас!

Інша сьогоднішня притча розповідає про господиню, яка загубила драхму.  Це зараз греки мають євро і масу економічних проблем. А за часів земного служіння Ісуса їхні колись срібні монети, драхми, були конвертованою валютою для цілого світу. Яка добра господиня кидатиме гроші на вітер, а загубивши добру суму грошей вдома, не шукатиме їх? 

Тим більше Господь шукатиме загубленого грішника. Це – та істину, яку вперто намагаються затемнити фарисеї і це та правда, проти якої так вперто воює сатана.  Памятайте, любі віруючі, що Господь хотів вас знайти раніше, коли ви були загублені. І памятайте, що Він хоче вас знайти навіть тоді, коли ви загубитеся, не доведи Господи, знову.  Чому?  Бо Він вас любить і любов цю Він доводить Ісусовим хрестом.

Як добра господиня засвічує світло, аби в хаті не було темно і підмітає всю долівку,  так і Господь засвічує Своє світло Євангелія, аби воно сяяло повсюди і мете Своїм Словом і уважно приглядається до кожної людини аж доки не знайде тієї дорогоцінної монети – віруючого, вас, любі брати і сестри, кожного поодинці і тоді бере в Свої руки, аби покласти в місце надійне – до спільноти своїх святих, лютеранської громади, в якій Він обмиває у купелі Святого Хрищення і годує Своїми правдивими тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина у Таїнстві Євхаристії і дає нам воскресіння і вічне життя у Божому Сині і в Його Царстві.

І так само, як справжня господиня, що має добру натуру, скликає своїх любих приятельок, аби й вони пораділи з нею, так і на всі небеса оголошується велика подія: «Іван розкаявся!  Марія увірувала в Христа!  Петро повернувся до Бога!  Микола знову у церкві причащається Христовими тілом і кров’ю!» І тоді починається щось незвичайне на небесах – через одного-єдиного грішника або через одну-єдину грішницю, такого або таку як ми, розпочинаються грандіозні святкування і радість переповнює серце Отця і Сина, і Святого Духа, і всіх ангелів небесних, і всі небеса! 

Хтось може через це нахмурювати брови.  Хтось може через насуплюватися і навіть нарікати, що такі грішники, як ми радіємо спасінням і перебуваємо при Столі Господньому, але ви на це не зважайте, бо вони – не в Царстві Небесному. Господь їх не знайшов. Поки що.  Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 

Немає коментарів: