Рости на спасіння (проповідь)

четвер, 11 липня 2013 р.

Церква і держава

1.      Ми віруємо, що не лише Церква, але й держава, тобто, вся урядова влада, була запроваджена Богом. «Влади існуючі встановлені від Бога» (Римлян 13:1).  Через це християни заради сумління виявлятимуть послух урядові, який керує ними (Римлян 13:5), хіба що цей уряд наказуватиме їм не слухатися Бога (Дії 5:29).

2.      Ми віруємо, що Бог дав Церкві і державі їхні власні окремі повноваження. Церкві Господь приписав відповідальність кликати грішників до покаяння, проголошувати прощення через хрест Христів і підбадьорювати віруючих в їхньому християнському житті.  Мета полягає в тому, аби привести вибранців Божих до вічного спасіння через віру в Христа.  Державі Господь приписав обов’язок тримати добрий порядок і мир, караючи злочинців і влаштовуючи всі світські справи в суспільстві (Римлян 13:3, 4).  Мета полягає в тому «щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості» (1 Тимофія 2:2).

3.      Ми віруємо, що єдиними засобами, які Бог дав Церкві на виконання приписаного їй завдання, є Слово і Таїнства (Матвія 28:19, 20).  Люди навертаються Святим Духом лише через послання Закону та Євангелія, про гріх і благодать, про гнів Божий на гріх і милосердя Боже в Христі. Ми віруємо, що засобами, даними державі для виконання її завдання, є світський закон з його покараннями і нагородами, установлений та виконуваний відповідно до світла розуму (Римлян 13:4). Світло розуму включає природне знання про Бога, природне знання про Закон і сумління.

4.      Ми віруємо, що належні взаємини між Церквою і державою зберігаються лише тоді, коли кожна з них залишається в межах божественно приписаної сфери і використовує свої, божественно запроваджені, засоби. Церква не повинна використовувати світську владу ані втручатися в державу, коли держава виконує свої обовязки. Держава не повинна ставати посланцем Євангелія, ані втручатися в Церкву в її проповідницькій місії.  Церква не повинна намагатися використовувати світський закон і силу, аби приводити людей до Христа.  Держава не повинна прагнути керувати Євангелієм.  З іншого боку Церква і держава можуть співпрацювати в певних сферах допоки кожна з них залишається в межах призначеного місця та використовує доручені засоби.

5.      Ми віруємо, що християни є громадянами обох царств і служать Богові вірно виконуючи свої обов’язки в обох царствах (Римлян 13:6, 7).

6.      Ми відкидаємо будь-яку спробу держави обмежувати свободу використання релігії.

7.      Ми відкидаємо будь-які погляди, що очікують від Церкви прямого проводу та впливу на державу щодо того, як їй вести свої справи.

8.      Ми відкидаємо будь-які спроби з боку Церкви шукати в держави фінансової допомоги для виконання спасенної мети Церкви.

9.      Ми відкидаємо будь-які погляди, які вважають, що громадяни мають свободу не виконувати ті закони держави, з якими вони не погоджуються на основі власного судження.


Це те, що Писання навчає про Церкву і державу. В це ми віруємо, це ми навчаємо та сповідуємо.

Немає коментарів: