Закон душі не відживляє

     Тут пророк сам пояснює, про яке саме пасовисько і про яку саме тихую воду він говорить, а саме: про те, чим відновлюється і відживляється душа.  Проте це – ніщо інше, як Боже Слово. Але оскільки наш Господь має подвійне Слово – Закон і Євангеліє, то пророк достатньо чітко пояснює, що він говорить тут не про Закон, а про Євангеліє, кажучи: «Він душу мою відживляє».  Закон не може відживляти душі, бо він – Слово, яке ставить перед нами вимоги і наказує нам, аби ми любили Бога усім серцем своїм тощо, та нашого ближнього, як самих себе (Мт. 22:37, 39).  Він засуджує того, хто діє по-іншому і проголошує йому такий вирок (Гал. 3:10; 5 М. 27:26): «Проклятий усякий, хто не триває в усьому, що написано в книзі Закону, щоб чинити оте!» А певним є те, що на землі ніхто цього не робить, отже Закон приходить належного часу зі своїм вироком і лише засмучує і лякає душі.  Де немає жодної допомоги, він настільки на душі тисне, що вони мусять впасти у відчай і загинути навіки. Тому Св. Павло каже (Рим. 3:20): «Законом-бо гріх пізнається» і (Рим. 4:15): «Закон чинить гнів». 

     Проте Євангеліє – блаженне Слово.  Воно нічого не вимагає, а проголошує все те, що добре, а саме: що Бог дав нам, бідним грішникам, Свого Єдинородного Сина і, що Він має бути нашим Пастирем. Він шукатиме нас, голодних і заблуканих овечок і віддаватиме за нас Своє життя, аби викупити нас від гріха, від вічної смерті і від влади диявола.  Ось та зелена трава і вода тиха, якими Господь відживляє душі наші.  Таким чином ми позбавляємося нечистого сумління і сумних думок.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма