Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 4 жовтня 2015 р.

Проповідь на 17-у неділю по Св. Трійці

                       РАДІТИ З МОЛОДИМ
                (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           

А учні Іванові та фарисейські постили. І приходять вони, та й говорять до Нього: «Чому учні Іванові та фарисейські постять, а учні Твої не постять?» Ісус же промовив до них: «Хіба постити можуть гості весільні, поки з ними ще є молодий? Доки мають вони молодого з собою, то постити не можуть. Але прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, то й постити будуть вони за тих днів. І не пришиває ніхто до старої одежі латки з сукна сирового, а як ні, то край латки нової одірветься там від старого, і дірка стане ще гірша. І ніхто не вливає вина молодого в старі бурдюки, а то попрориває вино бурдюки, і вино й бурдюки пропадуть, а вливають вино молоде до нових бурдюків». І сталось, як Він переходив ланами в суботу, Його учні дорогою йшли, та й стали колосся зривати. Фарисеї ж казали Йому: «Подивись, чому роблять у суботу вони, чого не годиться?» А Він їм відказав: «Чи ж ви не читали ніколи, що зробив був Давид, як потребу він мав та сам зголоднів був і ті, що були з ним? Як він увійшов був до Божого дому за первосвященика Авіятара, і спожив хліби показні, яких їсти не можна було, тільки священикам, і дав він і тим, хто був із ним?» І сказав Він до них: «Субота постала для чоловіка, а не чоловік – для суботи, а тому то Син Людський – Господь і суботі» (Євангеліє від Св. Марка 2:18-28)


Покликаним, улюбленим у Бозі Отці та збереженим Ісусом Христом: милість вам, і мир, і любов хай примножиться!  (Юд. 1, 2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, одним із найбільш постійних і відомих «ярм рабства» є уярмлення тим, що інші думають про нас і від нас очікують. Ми живемо, намагаючись заслужити чиєсь схвалення. Нас тривожить переживання про те, що хтось нас ігнорує або не усміхається до нас. «Що ж мені тепер робити?» Ми стаємо зажурені та скрушені через слово критики. Коли воно лунає, то наш день виглядає зруйнованим. Ми стаємо тим, що якийсь психолог назвав «Схвалоголіки»  – від слів «схвалити, схвалення». Але хіба можливо догодити всі людям весь час?

Є таке оповідання про дружину, яка мала чоловіка, якому ніяк не могла вона догодити. І ось вона постановила, що зробить щось таке, що він неодмінно її похвалить. Одного дня вона підхопилася з ліжка рано-вранці і спиталася чоловіка: «Що ти хочеш на сніданок?» Відповідь була простою: «Одне яйце смажене, одне варене, грінку і каву». Дружина поспішила на кухню і робила все, аби приготувати сніданок, про який чоловік ніколи не забудеться. Вона майстерно накрила стіл і поставила у вазу свіжі квіти.

Приготувавши сніданок і поставивши його на стіл, вона покликала свого чоловіка. Він сів за стіл  почав їсти. Дружина стояла біля столу, чекаючи на слово схвалення. Нарешті він сказав: «Ти знову зварила не те яйце!»  Догодити всім неможливо.

Догодити всім не міг навіть Ісус. Ми повинні розуміти, що є люди, яким ми не зможемо догодити, як би ми не старалися. Ми також повинні памятати і розуміти, що те ким ми є і те, яким є наше майбутнє визначається не людьми, а тим, що каже про нас Бог, і то каже в Ісусі Христі. Люди будуть говорити: «Тобі бракує такої і такої-то чесноти.  Ти не зробив того і того. Ти не добився такої і такої цілі.  Ти не постився тоді, коли треба було поститися.  Ти вживав їжу або напої, яких не слід  було вживати або тоді, коли їх не слід було вживати. Ти сказав/сказала те і те не тому кому слід, або не тоді коли слід, або взагалі того не можна було казати/співати/жартувати.  Отже, ти – невдаха.  Отже, ти не заслуговуєш на нашу прихильність. На тебе гніваються люди.  На тебе гнівається Бог. Ти не заслуговуєш на спасіння».

Але Христос думає і діє по-іншому. Його послання до вас зовсім інше: «Ти – особливий. Ти – особлива. Я знайшов тебе.  Я забрав всі твої гріхи на Себе. Я помер за Тебе на хресті. Я викупив тебе. Я переміг твою смерть і вічно живу.  Ти теж у Мені і через Мене живеш вічно. Я люблю тебе. Ти – Мій. Ти – Моя. Радій разом зі Мною.  Я радію тобою. А ти радій Мною. Попереду в тебе ціла вічність у досконалому тілі та святості в Моєму Царстві».

Ті, що з Христом і біля Христа, радіють.  Цієї радості часом не розуміють навіть щирі віруючі в пости та суворий спосіб життя. Сьогодні ми бачимо, як до Спасителя підходять учні Івана та учні фарисеїв. Учні Іванові постили, виражаючи таким чином своє покаяння. Учні фарисейські постили, бо сподівалися таким чином заслужити собі в Бога спасіння.

Бог не заповідав якихось днів тижня для посту. Для Свого народу люблячий Отець визначив лише один такий день на цілий рік – то був День Спокути, коли гріхи народу клалися на козла відпущення. Божий народ постився також у час великої кризи. Таким чином і нам варто поститися в час війни або в час іншого лиха: національного або приватного. 

Піст – це вияв смутку через нехтування народом або людиною Божим Словом, через порушення Божих приписів. Врешті-решт Сам Божий Син розпочинав Своє служіння з 40-денного посту в пустині. Він нічого не порушив, Божим Словом Він ніколи не нехтував. Власне кажучи, Сам Христос є Слово во плоті.

Час для посту визначається обставинами, а не календарем.  Проте юдейські вчителі про це забулися і  навчили цілі покоління поститися в певні дні тижня, аби цим догодити Богові. Тепер із власними правилами вони підходять до Бога і цікавляться в Нього, чому-то Його учні не виконують людських поважних правил, про які все суспільство думає, що ті правила – святі і ведуть до спасіння.

Ісус не хвалить тих, що постять. Він міг би сказати: «Це чудово.  Постіться далі. У вас одне конфесія – постунів, а в нас інша конфесія – християн. Але це не грає ролі.  Всі дороги ведуть до одного і того Самого Бога».  Так Ісус не каже. Він каже, що Його учні не постяться, бо вони вже перебувають у радості. Вони перебувають біля Молодого, тобто біля Сина Божого і Спасителя. Вони перебувають на весіллі.

Що буде, любі брати і сестри, коли ви прийдете на весілля, сядете за весільний стіл, але з суворим виглядом будете дивитися на наїдки і трунки, які вам будуть пропонувати молодий з молодою чи їхні батьки? Можливо вони вам з увічливості нічого й не скажуть, але подумають: «І чого це він/вона прийшов/прийшла?  Сидів би собі вдома. Для чого псувати весілля?»

Подібним чином поводяться ті, що вважають наче власними ділами чи постами вони здобудуть спасіння або прихильності Божої. Їм нічого робити на весіллі. Їм нічого робити в Царстві Божому.  Царство Боже Господь порівнює із весіллям. Весілля там, де молодий. Бог любить людей і спасає нас зі Своєї невимовної благодаті. Він приходить, аби бути з нами. А коли Він з нами, то ми радіємо. 

Чого б то нам сумувати, коли ми знаємо, що Бог усе зробив для нашого спасіння?  Коли ми знаємо, що Бог нас любить, що Він прощає нас, що Він дарує нам вічне життя? Тож ми не сумуємо, а радіємо!  Тож ми не плачемо і не квилимо, а співаємо радісні християнські гімни, гімни, які наповнені упевненістю про Божу до нас любов і про наше спасіння, про наше грядуще воскресіння і вічне життя зі Спасителем у Його Царстві.
Христові Апостоли будуть постити і нічого не їстимуть, коли Сина Божого, Молодого заарештують і розіпнуть, коли Його тіло покладуть у гріб.  Вони робитимуть це не через якісь правила, а робитимуть це, бо по-іншому вони не зможуть нічого робити. Проте на третій день їхній смуток знову перетвориться на радість. Цю радість намагатиметься припинити грішний світ. Але вона знову й знову прориватиметься із вдячних грудей і уст, як вона проривається сьогодні із наших грудей і уст.

Цієї радості не розуміють ті, що не мають повної довіри до Божої любові і хочуть проторувати власний шлях на небеса або прагнуть зліпити докупи діла Закону та благодать. Господь каже, що такі намагання марні. Не можна латати благодаттю діла Закону, бо дірка буде ще більша і перед Богом така людина стане голою – нічим буде прикрити їй власних гріхів.  Христос дає новий одяг – Свою праведність.  У неї вдягнуті всі, хто вірує в Нього і покладає на Нього всі Свої надії і в цьому житті, і у вічності.

Так само не можна наливати молодого вина – вина, яке ще грає, яке бурлить –  у старий, пересохлий бурдюк.  Діла не можуть співіснувати з благодаттю, з невимірною Божою любовю. Благодать зростає і множиться, особливо там, де є визнання гріхів, де є каяття і уповання на Бога.  Благодать розриває самоправедність на клаптики і лине своєю дорогою, залишивши старий бурдюк далеко позаду. Діла і благодать – не сумісні.  Маєш діла, надієшся на піст – залишаєшся поза весіллям і поза спасінням.  Маєш Христа, перебуваєш з Ним, уповаєш на Його любов – перебуваєш у весільній радості і маєш спасіння, і вічне життя.  Знай одне – Господь тебе любить і для Нього ти – безцінний і безцінна.

І байдуже, якщо ти не догоджаєш цим світові та його фарисеям, старим і новим. «Ага!  Спіймали!» – кричали вони, коли зауважили, як Ісусові учні в суботу, простуючи ланами, перетирали колоски та їли зерно. «Надворі – свята субота, а ви робите заборонене! Не гнівайте Бога!  Не зривайте колосків і не їжте їх!» 

Вони – наче ті українські бюрократи, які вірять, що не вони служать народові, а український народ повинен ставити собі за найвищу мету – служіння українським чиновникам, а звідси – й закони, які наче створені для того, аби український народ служив безглуздим і жорстоким законам, а не для того, аби ці закони служили українському народові. Коли немає Бога, тоді приходить рабовласник – диявол і всіх перетворює собі на рабів.

Господь Ісус відкидає безглузді звинувачення лицемірів і нагадує їм про Боже милосердя і про те, для чого існують насправді Божі закони. Коли Давид утікав від підступного та жорсткого Саула, то він та його люди зголодніли. Господь каже, що Давида та його друзів нагодував первосвященик Авіятар. І то не просто нагодував, а дав їм те їсти, що мали право їсти лише священики – показні хліби, які виставлялися у скинії перед Богом і позначали дванадцять племен Ізраїля.

Але чому Авіятар нагодував Давида і його друзів? Бо він знав Бога і вірував у Бога, а отже він розумів, що таке Боже милосердя, Божа любов, яка лежить в основі Божого Закону. «Субота постала для чоловіка, а не чоловік – для суботи, а тому то Син Людський – Господь і суботі», – каже сьогодні Ісус. Суботу, день відпочинку Бог дав задля блага людини, на добро цілому людству, а не для голоду, страждань або якихось інших нісенітниць, на які намагається перетворити суботу грішна людська плоть, диявол чи світ.

Господь любить людей і все робить для нас і для нашого спасіння.  Сьогодні ми зібрані у християнській свободі в неділю, в день Господній і сьогодні нас Господь частує не зерном, а власними тілом і кровю у хлібі та вині Святої Вечері на прощення наших гріхів і на життя вічне у Його Царстві. Сьогодні ми стоїмо перед Господом і радіємо, знаючи, що ми – особливі в очах Божих і завжди будемо такими, допоки віруємо в Христа. Бо самі ми ніколи не догодили би Богові, як  і ніколи ми не догодимо світові. Але в Христі і заради Нього – ми улюблені діти Божі, що кличемо до Христа: «Прийди, Господи Ісусе!» і радіємо з Молодим, з Христом, Спасителем, Нареченим Церкви.  Амінь.


А Тому, Хто може вас зберегти від упадку, і поставити перед Своєю славою непорочними в радості, Єдиному премудрому Богові, Спасителеві нашому через Ісуса Христа, Господа нашого, слава, могутність, сила та влада перше всього віку, і тепер, і на всі віки! Амінь (Юди 24, 25).

Немає коментарів: