Рости на спасіння (проповідь)

неділя, 29 січня 2012 р.

Проповідь на 2-у неділю по Богоявленні

     ЛІКАР ТВІЙ
                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
           
І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, і не знаходили води. І прийшли вони до Мари, і не могли пити води з Мари, бо гірка вона. Тому названо ймення їй: Мара. І став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: «Що ми будемо пити?» І він кликав до Господа! І показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, і стала вода та солодка! Там Він дав йому постанову та право, і там його випробував. І сказав Він: «Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, і будеш робити слушне в очах Його, і будеш слухатися заповідей Його, і будеш виконувати всі постанови Його, то всю хворобу, що Я поклав був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я – Господь, Лікар твій!» І прийшли вони до Єліму, а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм. І вони отаборилися там над водою  (Вихід 15:22-27).

Усім…  улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим.1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, як часто ви чули нарікання у своєму житті?  Я впевнений, що з вами таке траплялося не раз.  Часті нарікання можуть викликати навіть обурення у того, хто їх вислуховує. Можливо, ви теж обурювалися із чиїхось ремствувань. Сьогодні вам варто згадати про той час, коли ви нарікали на когось або на щось. І можливо, ви робили це справедливо, коли бачили гріх і йшли та докоряли тій людині за гріх. А, можливо, ви нарікали на когось, хто не мав жодної провини в тому, що сталося.  Можливо в людини, на яку ви нарікали, не було іншого виходу і та людина мусила зробити саме так і не інакше. Як же тоді назвати ваше нарікання, ваше ремствування інакше, як не гріхом? А заплата за гріх, як написано в Біблії – смерть.

А ще ж буває ремствування на Бога. Воно почалося ще з часу гріхопадіння наших прабатьків. Адам, замість того, щоб докорити своєй дружині, яка вже згрішила, пішов у неї на поводу, виявив непослух до Бога, а потім  ремствував на Нього: «Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв» (Буття 3:12).  А чи не було подібних випадків у вашому житті?  Чи не нарікали ви на Бога, Який дав вам життя, батьків, країну?  Чи не було у вас подібних ремствувань до того, яке ми щойно чули від нашого праотця, Адама?  Якщо хоч колисть ви нарікали на Бога, якщо хоч раз у житті ви ремствували на Нього, ви заслуговуєте на той самий вирок, який колись був почув Адам, наш праотець: «У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся» (Буття 3:19).  Чому Господь допускає такі ситуації?  І що нам робити?

Сьогоднішній наш Біблійний текст згадує про нарікання, про ремстування Божого народу. Сьогоднішня історія зі Старого Заповіту сталася незабаром по тому, як Господь був вивів Ізраїль із Єгипту. Народ ішов за Ангелом Божим дорогою від Червоного моря. На другому березі моря залишилася їхня батьківщина – там всі вони народилися і повиростали.  Там всі вони стали фахівцями своєї справи, там всі вони були рабами. На другому березі моря тепер була чужина, край, де вони зазнавали знущань і принижень, де від них хотіли лише одного – дармової робочої сили та повного вироднення народу, як такого.  А коли вже вони хотіли бути вільними, що ж аби рабам-ізраїльтянам не дати свободи, в Єгипту було військо!  Тепер те військо, труп за трупом вимивали на берег хвилі теплого Червоного моря.

Аби Ізраїль міг іти дорогою від Червоного моря до Обіцяного Краю, Господь здійснив величні чуда і в Єгипті, і на берегах Червоного моря, і у водах його. Він їх вів і Він привів їх до пустині Шур, де впродовж трьох днів вони не могли знайти води, а та вода, що була в тому місці, виявилася непридатною для пиття.  Наша Біблія каже, що та вода була гірка, солона.

Велика біда!  Без води довго не проживеш та ще й у пустині. Що робити бідним людям?  Певно те саме, що так часто робимо ми – нарікати, ремствувати!  Ізраїльтяни винного знайшли дуже швидко – ним оголосили Мойсея!  В нашому тексті ми читаємо, що «став народ ремствувати на Мойсея, говорячи: «Що ми будемо пити?» Ти – винен, Мойсею!  Це ж ти ініціював покидання берегів повноводного Нілу. І що нам до того, що Бог у своєму гніві був перетворив води Нілу на кров! Ми про те воліємо не памятати.  Гріх викликає амнезію, безпамятство на Бога.

Тому народ забуває про Бога, Який стоїть перед ними у хмарному стові вдень, та у вогняному стовпі вночі, але бачить свого провідника і ремствує на нього. Мойсей не ремствує, не нарікає. Мойсей – віруючий. У час ще одного бунту ізраїльтян проти Бога, Господь буде готовий знищити весь народ, і збудувати новий народ, з якого вийде Месія, і той народ міг бути збудованим лише з Мойсея.  Але грішники цього не розуміють. Вони – такі важливі!  Вони – такі потрібні!  Без них нічого й бути не може! Тому й нарікають у своєму невірстві і показують пальцем на невинного, аби лишень не розкаятися у своєму невірстві і не звернутися нарешті туди, куди слід – до Господа Бога!

Саме до Нього кличе Мойсей. Він робить те, що роблять у час випробування усі віруючі. Це до них звертається Господь у Псалмі: «І до Мене зверниися в день недолі, Я тебе порятую – ти ж прославиш Мене!»  І в Господа є серйозна причина вислуховувати наші взивання, наше кликання до Його святого Імені. У нашому тексті ми читаємо, що «показав йому Господь дерево, і він кинув його до води, і стала вода та солодка!» Прісної, чистої, джерельної води вистачило на всіх. Такою була Господня відповідь на молитву. Діяв Господь. Через дерево.

Якийсь Спілберг, прочитавши це місце, може сказати: «О, чудова ідея, тепер знімемо ще один фільм з Ініданою Джонсом вже не про пошуки Ковчегу Заповіту чи Святого Граалю, а того дерева, яке опріснює солону воду у час нестачі прісної води». Пошуки того дерева, як і пошуки Ковчега Запоівту та Граалю, будуть марні.  Бо те дерево – лише прообраз іншого дерева, яке робить всяку гіркоту солодощами.

Це дерево – хрест Голгофи. Може, його виготовили римляни. Але марно тепер звертатися до італійців, чи до будь-яких інших людей, аби вони поділилися технологією виготовлення таких особливих дерев. Бо справа – не в дереві, а в Тому, Хто те дерево до Голгофи ніс. І справа в Тому, Хто на тому дереві був розпятий. Вся справа – в Христі Ісусі, нашому Господі.   

             Це Він вказав Мойсеєві на те дерево біля Мари. І це Він вчинив ту гірку воду солодкою, аби спрямовувати погляди всіх євреїв на особливість того, що має вчинитися через інше дерево, на Якому буде розпятий Він, Єдинородний Син Божий і Син єврейки, Марії, аби Своєю кровю змити гріх усякого безпідставного нашого нарікання на наших ближніх і всякого нарікання, ремствування на святого Бога.

            Там біля Мари Господь чітко зазначає, де саме повинні шукати порятунку всі віруючі. Він каже: «Я – Господь, Лікар твій!» Він каже, що зцілення дається через віру в Його Слово. Він не каже: «Вилови те дерево, що Мойсей вкинув до води і носи із собою кругом, наче в хресному ході, ось це дерево».  Зовсім ні.  Він каже» Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа».  Бо віра – від слухання (Рим. 10:17). Є віра в Христа – Христос тоді є Лікарем. А де немає самої віри в Христа, там є Єгипет, чужина, дім рабства і всі його десять кар.

            Так від самого виходу із неволі Господь наголошує на вірі, на самій вірі, бо «догодити без віри не можна» (Євр. 11:6). Послух Богові без віри неможливий. Радше послух наче солодка вода з чистого джерела, випливає з віри. Але догоджання, зцілення, і праведність, а з ними і вічне життя можливі лише через віру, через саму віру. Це було істиною в Старому Заповіті. Залишається це істиною і в Заповіті Новому.

            Воду солодкою робить Господь через дерево.  Нашу гіркоту гріха Господь перетворює на солодощі через дерево хреста, на якому Він був розпятий і помер і з якого його мертве тіло було зняте двома віруючими чоловіками і поховане в гробі, з якого Ісус переможно воскрес на третій день, як було писано.

            Ми, як і старозаповітні віруючі ізраїльтяни, перебуваємо на марші. Наш маршрут теж пролягає до Обіцяного Краю – Царства Небесного. І на нашій дорозі ми, буває зупиняємося біля Мари, джерел із гіркою водою гріха.  Наша грішна природа бунтує, нарікає то на нашого ближнього, то на Господа Бога, але коли ми каємося і підносимо свої розкаяні молитви до Господа Бога, то хрест Ісуса опускається у нашу Мару і гіркий гріх зникає, а на його місці зявляються солодощі праведності Христової, у яку ми зодягаємося в нашому Хрищенні, яка нам дарується і відновлюється через віру в Сина Божого, з Його рясної благодаті. І ми живемо, бо Його Слова: «Твої гріхи прощено» означають скасування вироку вічної смерті.  Бо Господь Ісус – Лікар, перейшов смерть, аби ми могли жити з Ним.

І, як народ Ізраїлю, що рухається до Обіцяного Краю,  ми можемо далі продовжувати нашу мандрівку і отаборюватися біля нашого Єліму, «а там дванадцять водних джерел та сімдесят пальм». «Збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос», – навчає нас Апостол Павло в Посланні до Ефесян. Наші джерела, наші пальми, наша вода – це Господь Ісус у Його Слові і в Його Таїнствах. Тут ми можемо черпати воду солодку, воду живу, Святого Духа подостатком і тішитися праведністю Христа – нашого Лікаря, Який не лише не карає нас тими карами, що Він навів був на Єгипет, невіруючий дім рабства, але й зцілює наші немочі, доторкуючись до нашого тіла Своїм святим тілом у хлібі Святої Вечері, а до нашої крові – Своєю святою кровю у вині Євхаристії.

Він робить це, бо Він вас любить.  Він робить це, бо Він хоче, аби ви по смерті, перебували з Ним на небесах і Він робить це, бо, в невимовній любові Своїй, хоче, щоби ви, пючи солодку воду Його Євангелія, були воскрешені до вічного життя у час Його другого приходу в славі в кінці світу, до якого з цією неділею стало ще ближче.

Невіруючі, до яких колись належали й ви, звісно, будуть далі ремствувати. Бо ремствування – синонім невірства. А діти Божі, віруючі, до яких ви належите тепер, ідучи до Обіцяного Краю, небесної вітизни, будуть натомість кликати до Бога, радіти Його поміччю і славити Його заради Христа. Бо Він – наш Лікар. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь. (Рим. 16:24).

Немає коментарів: